Меню

Ульяновська районна державна адміністрація

26400 м.Ульяновка вул.Героїв України 72

тел.2-23-76, e-mail:

inbox1@ulrda.kr-admin.gov.ua


IstorGeogrDov

Історико-географічна довідка

Ульяновський район Кіровоградської області ( з 1928 по 1932 рік – Данилово-Балківський, з 1932 по 1949 – Грушківський, з 5 травня 1949 року – Ульяновський) розташований у південно-західній частині Придніпровської височини, у лісостеповій зоні, за 206 кілометрів на південний захід від обласного центру. На заході межує з Гайворонським, на сході – з Голованіським районами Кіровоградської області, на півночі – з Уманським районом Черкаської області, на півдні – з Савранським районом Одеської області та Кривоозерським Миколаївської області.

Територія району охоплює 700,6 км2. сільськогосподарські угіддя становлять 62400 гектарів, в їх числі рілля - 57500 гектарів, сади – 480 гектарів, сіножаті – 1700 гектарів, пасовища – 2720 гектарів. Державний лісовий фонд займає 510 гектарів.

У районі 17 сільських, 1 міська ради районного підпорядкування та 1 районна рада обласного підпорядкування, які об’єднують 27 населених пунктів.

Усю територію району перетинає автомагістраль Київ – Одеса. З півночі на південь через район протікає річка Синиця, що впадає у Південний Буг. Переважають чорноземи, які здавна славилися своєю родючістю. Рельєф рівний з пагорбами, долинами, ярами, балками та листяними лісами.

Створення району відноситься до 12 квітня 1923 року, коли були скасовані повіти і волості, а натомість засновані округи і губернії. До складу Первомайського округу Одеської губернії увійшов щойно створений Данилово-Балківський район з центром у с. Данилова Балка. У червні 1925 року губернаторський поділ було скасовано і всі адміністративні губернські функції перейшли до окружних органів управління.

У кінці 1928 року центром Данилово-Балківського району стало селище Ульяновка. Так з 1924 року став називатись виселок – селище Грушківського цукрового заводу, перейменований на честь В.І. Ульянова за проханням робітників заводу. У червні 1930 року Первомайський округ було скасовано, а 9 лютого 1932 року в числі перших п’яти в Україні областей створено Одеську область, у складі якої опинився Грушківський, колишній Данилово-Балківський, район. 5 травня 1949 року Президія Верховної Ради Української РСР своїм указом перейменувала Грушківський район на Ульяновський. 12 лютого 1954 року він був переданий Кіровоградській області.

Протягом 60-80 років ХХ століття район кілька разів укрупнювався і розукрупнювався. У 1963 році в результаті укрупнення сільських районів до складу Ульяновського району ввійшли селища Голованівськ і Салькове, сільські ради скасованого Гайворонського району, а також Грузька, Ємилівська, Капітанська, Клинівська, Розкішенська, Свирнівська, Семидубівська і Шепилівська сільради Голованівського району. Таким великим район проіснував недовго. 4 січня 1965 року його було розукрупнено, після чого він складався з однієї селищної (3 1974 року міської) та 14 сільських рад: Богданівської, Великотроянівської, Вільхівської, Грушківської, Даниловобалківської, Йосипівської, Кам’янобрідської, Кам’янокриничанської, Лозуватської, Луполівської, Новоселицької, Розношенської, Сабатинівської та Синицівської. Порівняно з Грушківський районом Одеської області сільради Ульяновського району були укрупнені: Дельфинівська сільська рада була приєднана до Лозуватської сільради, Кошаро-Олександрівська – до Луполівської, Мечиславська – до Йосипівської, Синицівська – до Богданівської, Станіславська – до Грушківської, Христофорівська - до Кам’янобрідської, Шамраївська – до Ульяновської селищної ради. У 1988 році район ще раз було розукрупнено: з Богданівської сільської ради виділилася Синицівська сільрада, з Йосипівської – Мечиславська, з Ульяновської міської ради – Шамраївська сільрада.

Територія району протягом століть знаходиться в зоні інтенсивної людської цивілізації, історично вона є частиною брацлавського Поділля. Внаслідок низки складних адміністративно-територіальних реформ радянського періоду ця територія була приєднана до утвореної з частини Херсонської губернії Кіровоградської області.

Провідна роль в економіці району належить сільському господарству. Переважає зерно-бурякове виробництво з розвиненим тваринництвом м’ясо-молочного напрямку.

Місто Ульяновка

Місто Ульяновка – районний центр Ульяновського району Кіровоградської області. Знаходиться у південно-західній частині області за 206 кілометрів від обласного центру. Місто навпіл ділить річка Синиця – притока Південного Бугу. Завдяки їй посеред населеного пункту утворено велику штучну водойму, яка слугує як технічний ставок цукрового заводу.

У місті є вузькоколійна залізнична станція Грушка, автостанція. За допомогою місцевих автобусів транспортне сполучення підтримується з Києвом та Кіровоградом. Транзитні автобуси курсують через Ульяновку на Київ, Одесу, Миколаїв, Херсон та інші міста України. За півтора кілометра від Ульяновки проходить автошлях Київ – Одеса.

На 1 січня 2000 року в місті проживало 7,7 тисяч чоловік. Населення за національним складом суцільно українське, є буквально кілька представників інших національностей.

Поселення на місці сучасної Ульяновки виникло на початку 80-х років ХІХ століття. Його історія тісно пов’язана з Грушківським (з 1924 року Ульяновським) цукровим заводом. Ульяновка і район виникли і існують саме завдяки цьому найдавнішому переробному підприємству України.

Земля, на якій був споруджений завод, належала княгині Марії Строгановій, народженій Потоцькій. Вона розпочала будівництво бурякоцукрового заводу восени 1870 року. Оскільки завод зводився неподалік с. Грушка, його назвали Грушківський. Одночасно з заводом зводилися водяний млин, винокурня, кілька допоміжних господарських будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників. Це і був прообраз теперішньої Ульяновки.

Наприкінці 1872 року майже всі виробничі будови були споруджені. У наступному році завод перейшов у власність товариства на паях, де контрольний пакет акцій належав графу Григорію Строганову, чоловікові графині Строганової. Товариство прискорило завезення з Бельгії необхідного обладнання, а також законтрактувало у графині 1051 десятину землі (1 десятина - 1,09 гектара) для вирощування цукрових буряків. Восени того ж року завод видав першу продукцію.

Згодом підприємство було здано в оренду. Довгий час орендаторами були німецькі барони Шмідт і Гінсбург. Пізніше були й інші орендатори, які часто змінювали один одного. Вони переслідували одну мету – якомога більше урвати прибутку в орендний термін. Цього досягали шляхом нелюдської експлуатації робітників, системою продуманих штрафів. Побутові умови робітників, системою продуманих штрафів. Побутові умови робітників, матеріальний рівень сімей їх зовсім не цікавили.

З 1904 року і до націоналізації заводу 1918 року головним орендатором, а фактично хазяїном підприємства, був головний інженер Київської удільної контори Леонід Тимофійович П’ятаков. За його хазяйнування сталися певні зміни на краще. Після реконструкції зросла потужність підприємства. Від станції Грушка до заводу були підведені залізничні колії. Призаводські економії, які займалися вирощуванням цукрових буряків, П’ятаков віддав у оренду поміщикам.

Як свідчать архівні документи, кардинальні зміни в житті підприємства та його робітників сталися після націоналізації заводу. В результаті реконструкції підприємства 1928 року його продуктивність зросла у півтора рази. За першу п’ятирічку, план якої колектив заводу виконав за чотири роки. Було вироблено близько мільйона пудів цукру – майже в півтора рази більше, ніж за попередні роки.

Важким випробуванням для колективу цукровиків були роки Великої Вітчизняної війни. Але завод і тоді працював, видавав продукцію під час тимчасової окупації німецькими фашистами. Відступаючи, окупанти встигли зірвати залізничний міст в Ульяновці і вивезти основні деталі з центральної машини силового цеху заводу. Буквально на третій день після звільнення селища (12 березня 1944 року) було споруджено тимчасовий дерев’яний міст, і рух поїздів на перегоні Гайворон – Підгородня був відновлений. Тоді ж організовано пошук вивезеного обладнання. Його знайшли неподалік радянсько-польського кордону і швидко доставили на завод.

Незважаючи на неймовірні труднощі воєнного часу, робітники якісно підготували завод до роботи, і 12 жовтня 1944 року почався новий виробничий сезон цукроваріння, за який було випущено 47 тисяч центнерів білого цукру. Робітники заводу надавали велику допомогу трудівникам бурякорадгоспу та сусідніх колгоспів у проведенні сільськогосподарських робіт.

У наступні роки колектив підприємства крок за кроком збільшував темпи виробництва, зменшував затрати на одиницю продукції, втрати цукру у виробництві. Протягом 1946 – 1959 років ульяновські цукровики п’ять разів виходили переможцями всесоюзного і республіканського змагань у своїй галузі.

Завод став не лише одним з найбільших і економічно сильних підприємств району, а й об’єктом досить потужної інфраструктури. Школа, дитячий садок, гуртожиток, житлові будинки, неврологічне відділення з бальнеогрязелікуванням, будинок культури, інші життєво важливі об'єкти виростали навколо заводу і завдяки заводу. Крім того підприємство взяло на себе житлово-комунальне забезпечення значної частини міста. Водопостачання, каналізація, центральне опалення – все це здійснював завод.

Ульяновка росла і розбудовувалась разом з цукрозаводом.

Указом Президії Верховної Ради української РСР 5 травня 1949 року районним центром Грушківського району Одеської області затверджено селище міського типу Ульяновку з перейменуванням району на Ульяновський. Розбудовувався він в основному в повоєнні роки. Зростала кількість підприємств і організацій, які зосереджувалися переважно в районному центрі. Зводилися житлові будинки, дитячі садки, школи, магазини, лікарняні установи.

19 липня 1974 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР селище віднесено до міст районного підпорядкування. Це наймолодше місто в Кіровоградській області